Митниця не може відмовити у EUR.1 через підозри щодо військового брухту без реальної перевірки

   У травні 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виніс рішення, яке чітко визначає межі прав митниці у процедурі видачі сертифікатів EUR.1 для експортерів металобрухту. Постанова у справі № 420/29744/25 від 19.05.2026 р. прямо зобов'язала митний орган видати сертифікати - і встановила межі, за які митниця виходити не має права. Які саме документи митниця має право вимагати від експортера, як оскаржувати надмірні витребування і в яких випадках суд може прямо зобов'язати орган видати сертифікат без повторного розгляду - детальний аналіз постанови доступний у повному матеріалі на LIGA360.

   Суть спору: Одеська митниця відмовляла експортеру у видачі двох сертифікатів EUR.1 на партії брухту чорних металів, посилаючись на стандартне формулювання в акті приймання щодо "брухту, одержаного від утилізації військової техніки". Додатково митниця витребовувала внутрішні бухгалтерські документи постачальників другого рівня - хоча сам експортер подав повний пакет, передбачений наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Порядку заповнення та видачі митницею сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-MED" від 02.03.2021 р. № 139. Касаційна інстанція визнала обидва підходи незаконними.

   Верховний Суд чітко розмежував: Регіональна конвенція про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження" від 08.11.2017 р. № 2187-VIII, дозволяє митниці вимагати документи самого експортера та декларації прямих постачальників, але не зобов'язує заявника збирати внутрішню облікову документацію третіх осіб. Якщо митниці потрібні такі матеріали - вона здобуває їх самостійно через механізм верифікації за ст. 45 МКУ. Підозри щодо військового походження мають підтверджуватися результатами митного огляду чи експертиз, а не шаблонними формулюваннями в бланку акта приймання.

   Ще один важливий висновок - щодо способу захисту права. Суд не направив справу на повторний адміністративний розгляд (що перетворило б захист на безкінечне коло), а прямо зобов'язав митницю видати сертифікати. Якщо експортер виконав усі передбачені умови, а підстави відмови вичерпані та визнані незаконними - у митниці залишається єдино правомірний варіант поведінки.